Мосов С.П.
Заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки,
доктор військових наук, професор,
заступник директора Державного підприємства "Український
інститут промислової власності"
з інформаційно-технічного забезпечення експертизи
ПРО СТАН СПРАВ ЩОДО ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ
У провідних країнах світу інтелектуальна власність (далі – ІВ) пронизує майже всі галузі економіки, перетворюючись на справжній капітал. Підтвердженням цьому є, наприклад, загальний обсяг корпоративних активів США, який у 80-х роках минулого століття складався на 62 % з матеріальних активів: уже на початок третього тисячоліття ця цифра під впливом жорсткої ринкової боротьби зменшилася до 30 %. На початку 90-х років у Європі обсяг нематеріальних активів становив уже понад одну третину від загального обсягу всіх активів.
У Японії об’єкти ІВ становлять більше ніж 45 % від загального обсягу корпоративних знань, накопичених протягом звітного періоду (охоплюють як кодифіковані знання, наприклад зафіксовані в документах, так і неявно виражені знання – зокрема ті, про які свідчить рівень кваліфікації персоналу). Вражаючими є й результати проведених британських досліджень, у яких визначається, що в середньому 40 % від загальної вартості компанії складає вартість об’єктів ІВ.
Менеджмент у сфері ІВ стає основним елементом управління корпоративним бізнесом. Компанії створюють альянси для підвищення цінності своїх об’єктів ІВ та набуття взаємовигідних конкурентних переваг. У підсумку такі альянси дають змогу компаніям збільшити свій вплив у конкретних галузях, що дозволяє їм нав’язувати конкурентам власні стандарти.
Інтелектуальна власність, за світовим досвідом, виконує роль стратегічного ресурсу в системі формування національного багатства й має суттєво впливати на рівень її конкурентоспроможності.
У сучасній економіці України інтелектуальний потенціал ще не оцінюється належним чином: незатребуваність накопиченого інтелектуального багатства стала однією з причин розпаду у свій час багатьох наукових і виробничих колективів, масового відтоку талановитих фахівців за кордон, технологічної деградації виробництва.
Економічний розвиток України всупереч наявному могутньому інтелектуальному потенціалу дедалі більше набуває досить вираженого сировинного, трудомісткого й енергоємного характеру, а сама держава вже стала постійним донором найрозвинутіших країн з інтелектуальних ресурсів.
За показником патентної продуктивності, який визначається як відношення кількості національних патентів у резидентів країни до зайнятих у сфері наукових досліджень і розробок, Україна посідає 4-е місце серед 55 країн, майже у чотири рази перевищуючи середній показник за іншими країнами. Але ж ці досягнення, на жаль, не можна автоматично, як показує реальність, віднести до конкурентних переваг вітчизняної інноваційної системи. До того ж наша країна ще не увійшла до складу держав, що мають патенти "тріадної групи", тобто патенти, одночасно зареєстровані в США, ЄС і Японії.
Актуальним залишається питання врахування ІВ у вартості промислових підприємств України, у зв’язку з чим така вартість практично занижена майже на 50 – 80 %. Таким чином, унаслідок приватизації власники підприємств отримують відповідну додаткову вартість за рахунок об’єктів права ІВ на невраховану інтелектуальну складову, що була створена колективами вчених та інженерів, праця яких у процесі приватизації знецінюється, а держава втрачає потенційні фінансові надходження до бюджету.
Частка нематеріальних активів у собівартості української продукції не перевищує 0,5 – 1,5 %, що значно менше порівняно з провідними в економічному розвитку країнами світу.
В Україні склалася ситуація, яка характеризується, з одного боку, зростанням деяких показників щодо об’єктів промислової власності (далі – ПВ), на які видані охоронні документи, а з іншого боку, гальмуванням розвитку високотехнологічних і економічно важливих для України та її майбутнього галузей господарства.
Причин такого гальмування декілька. Ідеться, про розпорошення та дублювання управлінських функцій, зокрема організаційних, між кількома центральними органами виконавчої влади. Крім того, забезпечення реалізації політики у сфері охорони ІВ характеризується браком належної координації та недостатньою ефективністю діяльності структур, які мають опікуватися питаннями розвитку національного інституту інтелектуальної власності. Вагомою є й причина повільного розгортання діяльності підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та ІВ в органах виконавчої влади, бюджетних установах, організаціях і на підприємствах, діяльність яких пов’язана з використанням об’єктів ІВ. Не розроблено систему дієвих економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових тощо) щодо створення та комерціалізації об’єктів права ІВ з метою формування ринку цих об’єктів. Не запроваджені механізми державної підтримки патентування вітчизняних об’єктів ІВ в іноземних державах, створених за бюджетні кошти. Немає методики визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об’єкти права ІВ. Бракує нормативно-правового регулювання питань, пов’язаних з необхідністю здійснення оцінки інтелектуальної власності. Формування ринку ІВ відбувається повільно, немає ефективних механізмів обліку та запровадження у виробництво результатів інтелектуальної діяльності. Мають місце неконтрольована передача наукових і конструкторських розробок за кордон, виток з України вітчизняних заявок на перспективні винаходи (невирішеність питань інтелектуальної безпеки).
Підтвердженням вищезазначеного є сучасний стан захисту ІВ в України. Рис. 1 наочно демонструє ситуацію з патентуванням за регіонами України. Найвища активність спостерігається в м. Київ та Харківській області.
Рис. 1
Регіональний аналіз стану захисту ІВ свідчіть про таке. До складу регіонів з відносно високою активністю належать такі області: Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Вінницька, Львівська, Одеська та Запорізька.
До списку регіонів із середньою активністю входять Полтавська, Чернівецька, Тернопільська, Сумська, Закарпатська, Херсонська, Миколаївська та Кіровоградська області, а також Автономна Республіка Крим.
Регіонами з відносно невисокою активністю вважаються такі області, як Івано-Франківська, Київська, Волинська, Хмельницька, Черкаська, Житомирська, Рівненська та Чернігівська.
Місто Київ займає серед усіх лідерську позицію щодо активності патентування.
Загальною особливістю для України є зниження активності у 2009 році, після чого не всім областям вдалося вийти на рівень навіть 2008 року.
Досить цікавим є розподіл за видами економічної діяльності заявників (рис. 2). Спостерігається зростання активності патентування за таким видом, як "Освіта", і має місце відносна стабільність за видом "Дослідження і розробки".
Рис. 2
Незважаючи на це, інша картина спостерігається за такими видами економічної діяльності підприємств, як "Охорона здоров’я та соціальна допомога", "Виробництво машин та устаткування", "Металургія та виробництво готових металевих виробів", "Виробництво електричного та електронного устаткування", "Оптова та роздрібна торгівля", "Добувна промисловість" (рис. 3), "Виробництво транспортного устаткування", "Хімічне виробництво", "Транспорт, пошта, зв’язок", "Харчова промисловість", "Виробництво гумових і пластмасових виробів", "Будівництво", "Виробництво електроенергії, газу та води", "Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів" і "Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення".
Рис. 3
Аналізуючи наведену інформацію на рис. 2 та 3, можна зробити висновок про те, що патентна активність за такими напрямами, як "Освіта" та "Дослідження і розробки", має ще недостатню практичну спрямованість. Значна частина відповідних патентів пов’язана з дисертаційними дослідженнями, а самі об’єкти ПВ не завжди доводяться до практичної реалізації. Це стосується передусім корисних моделей, винахідницький рівень яких не перевіряється.
Можна сподіватися, що поява наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 17.10.2012 № 1112 стосовно питань висвітлення результатів дисертаційних досліджень, у яких зараховуються тільки винаходи, змінить ситуацію щодо технічного рівня вітчизняних розробок у межах дисертаційних робіт і щодо практичної спрямованості об’єктів ПВ зазначених напрямів.
Ситуація з патентною активністю підприємств за технічними напрямами ілюструється на рис. 4 й деталізована за напрямами "Машинобудування", "Прилади" та "Хімія" на рис. 5 – 7.
Рис. 5 характеризує ситуацію за напрямом "Машинобудування", кількість заявок за яким складає 26,5 % від загальної кількості заявок на винаходи та корисні моделі. Левову частку за цим напрямом мають об’єкти ПВ категорій "Металорізальні верстати" (19,7 %) та "Інші спеціальні машини" (32 %). Після аналізу цього слайда стає досить очевидним, що занепад
Рис. 4
Рис. 5
легкої промисловості в Україні спричинений, зокрема, і малим запитом на об’єкти ПВ напряму "Ткацькі верстати та папероробні машини" (3,9 %). Розвиток ринку логістики стимулює активність за напрямами "Маніпулювання, транспортування, вантажні операції" (9,1%) і "Транспорт" (9,3 %).
На рис. 6 наведена статистика за напрямом "Прилади". Цікавим фактом є патентна активність щодо вимірювальних приладів (37,2 %) і медичної техніки (52,1 %). При цьому прилади оптики не стали українською фішкою (1,8 %).
Рис. 6
Технічний (рис. 7) напрям "Хімія" характеризується одинадцятьма зрізами. Основними з них на сьогодні є "Лікарські препарати" (16,2 %), "Харчова хімія" (19,3 %), "Матеріали, металургія" (18,9 %) і "Хімічні технології" (10,9 %). Залишається бажати кращого розвитку напрямів "Екотехнології" (6,2 %), "Мікроструктурні та нанотехнології" (0,6 %), "Макромолекулярна хімія" (2,7 %) і "Біотехнологія" (4 %).
Враховуючи наведену статистику щодо патентної активності на підприємствах України, можна зробити висновок про дію низки стримуючих факторів, які гальмують інноваційний розвиток України.